Свобода чи гаманець?

Свобода чи гаманець?

Василь ФАРИННИК, керуючий партнер АО «CREDENCE»
для Закон і Бізнес


Верховна Рада таки ухвалила компромісний проект закону щодо встановлення адміністративної та кримінальної відповідальності за декларування недостовірної інформації та неподання декларації. Чи будуть за таких умов активно порушуватися справи за недостовірне декларування і чи спроможні нові штрафи утримати чиновників від приховування статків?
 
Марні перестороги 
 
Отже, якщо зазначений закон підпише Президент і він набуде чинності, то ні за недостовірне декларування, ні за неподання декларації не буде передбачено покарання у вигляді позбавлення волі. До того ж правопорушення, передбачені новими стст.3662 та 3663 Кримінального кодексу, стануть кримінальними проступками.
Крім того, указані склади правопорушень не будуть належати до корупційних згідно з переліком, наведеним у примітці до ст.45 КК. Це матиме наслідком можливість звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям чи переданням особи на поруки.

Окремо слід звернути увагу на позицію Головного науково-експертного управління апарату ВР, яке вказує на ускладнення притягнення до кримінальної відповідальності. Тобто там уважають, що така редакція статей не дозволить реально покарати винних. Але з такою позицією спеціалістів ГНЕУ не можна погодитися з кількох причин.
По-перше, сама лише відсутність у санкції статті КК покарання у вигляді реального ув’язнення не позбавляє її певної ефективності. Такий підхід є застарілим і невиправданим. У сучасних реаліях очевидно, що особа, яка сплачує значний штраф державі, зробить більш корисний внесок у розвиток суспільства, ніж якщо роками перебуватиме за ґратами за рахунок тієї ж держави.

Що ж стосується виховної та запобіжної функцій кримінального права, то вони цілком зберігаються з огляду на значний розмір штрафів. До того ж їх можна ще збільшувати, аж поки розмір штрафу матиме вирішальне значення для потенційних правопорушників і такий штраф стане певним запобіжником від учинення подібних правопорушень.

По-друге, слід пам’ятати, що інститут звільнення від кримінальної відповідальності завжди передбачає встановлення в судовому порядку вини особи у вчиненні правопорушення. Отже, саме по собі звільнення від кримінальної відповідальності не свідчить про відсутність будь-яких юридичних наслідків для такої особи.
Зазвичай репутаційні наслідки можуть бути більш негативними, ніж покарання у вигляді штрафу або виправних робіт. Факт визнання особи винною у вчиненні кримінального правопорушення, навіть при звільненні від кримінальної відповідальності, може бути використаний не на користь чиновника. Як наслідок, останньому може бути заборонено далі працювати на державній службі, фактично буде поставлено хрест на його кар’єрі.

Заходи, що не досягають мети

Сьогодні питання щодо правового врегулювання відповідальності за недостовірне декларування більше перебуває в політичній, а не юридичній площині. Це пов’язано з тим, що відповідний склад кримінального правопорушення було запроваджено в КК дещо передчасно. Тобто введення кримінальної відповідальності за недостовірне декларування нині не може досягти своїх цілей з огляду на недорозвиненість суспільних відносин у цій площині. Інакше кажучи, цей інститут потребує певного часу для запровадження, чому мають передувати наукові та громадські обговорення задля формування ефективного законодавства.

Слід пам’ятати, що ми живемо в умовах дефіциту фінансування, матеріального забезпечення та укомплектованості правоохоронних органів кваліфікованими кадрами. Такий стан справ вимагає концентрації більшої уваги на запобіжних факторах, тобто слід усіма можливими засобами зменшувати навантаження на правоохоронців.

Що стосується недостовірного декларування, то юридичне закріплення цього інституту має відбуватися таким чином, щоб чиновникам не було потреби щось приховувати. Тобто щоб наявність правильно та достовірно поданої декларації була обов’язковим елементом високого статусу певного чиновника, підвищувала рівень довіри суспільства до нього та викликала лише повагу, а не здивування. Тільки за таких обставин правоохоронцям доведеться боротися лише з тими нечисленними чиновниками, які не дотримуються загальнонаціонального тренду й подають недостовірні відомості в декларації.

Рецепти ефективної боротьби

Отже, для ефективної протидії корупції нам слід боротися насамперед з факторами, які її породжують. Зокрема, підвищувати соціально-економічний рівень життя громадян, проводити роз’яснювальну роботу й удосконалювати систему правосуддя з обов’язковою невідворотністю покарання, коли кожен, хто скоїв злочин, у тому числі й корупційний, розумітиме, що буде покараний, а його кар’єра припинена. При досягненні високого соціально-економічного рівня життя (високі заробітні плати та пенсійне забезпечення) жоден чиновник не забажає все втрачати задля миттєвого заробітку або приховування статків.

На жаль, сьогодні маємо невтішні результати здійснення антикорупційних заходів. У першу чергу через невиконання судових рішень, зокрема й тих, якими чиновника антикорупційного відомства було визнано винним у вчиненні корупційного правопорушення. Проте він, нехтуючи судовим рішенням, залишається на державній посаді. Такий підхід заохочує інших державних службовців нехтувати вимогами чинного законодавства.

Із цього приводу слід звернути увагу на досвід розвинутих країн. Так, у Нідерландах боротьба з корупцією побудована на системі стеження та відбору, тобто коли група спеціальних аналітиків та вчених виявляє ту сферу життя, де можливе виникнення корупції, та встановлює там жорсткий контроль. У Сполучених Штатах, наприклад, дуже поширеним є використання поліграфа, за відмову від проходження якого чиновнику загрожує звільнення, а штрафи для корупціонерів у США сягають трикратного розміру хабара.

Підсумовуючи, можемо сказати: чим більше й успішніше держава просувається шляхом європейської інтеграції, тим нижчим є рівень корупції та ефективнішими механізми протидії цьому негативному явищу. Досвід країн Європейського Союзу доводить, що для ефективної боротьби з корупцією недостатньо просто створити відповідні правоохоронні та судові органи, які можуть формально функціонувати. Для подолання корупції найважливішим чинником є політична воля та, що найголовніше, створення дієвої системи протидії корупції та покарання за неї.